?

Log in

No account? Create an account

Буреющая серость

Feb. 25th, 2011 | 10:46 am

еще один креатифф - предлагаю заменить прапор Украины. На вот такой:

Link | Leave a comment {4} | Share

колекція неліквідного лайна

Feb. 17th, 2011 | 12:13 am

поповнилася ще одним пунктом. Музика для "Натуся" Винниченка. Студентська робота однієї з колишніх активісток чорної "Пори" - власне, тому й взявся за це, навіть з деяким ентузіазмом. В ході переговорів ентузіазм потроху пропав, тоді я нарешті поцікавився фінансовими перспективами. У відповідь отримав листа, в якому наголошувалося на вірному та непохитному "баченні" музики саме такою, яку її заспівало тріо Маренич. Чесно кажучи, я вже по-всякому вигинався, підписував різні голоси, щоб по-різному звучало, в різних варіантах, але схоже що все марне.
Я вже годен був себе карати за свою нікчемність, добре що Святослав Леонтійович втішив. Я намагався йому перекинути замовлення як людині більш досвіченій (колись дещо подібне сталося з одним дарованієм з гресевської студії), але він відмовився. Не можу втриматися щоб не процитувати фрагмент його листа:

З перших же звуків колискової почав реготати, а потім увійшов в кайф і послухав усі Ваші треки з великим задоволенням. Ви написали справжню, гарну, доречну (як на мене, то це - просто пряме влучання!) живу й теплу музику. Краще я не зроблю, а гірше - навіщо? А сміявся тому, що перед тим вже прочитав про Мареничів.

Певна річ, я не берусь, та й Ви не дуже переймайтесь - Ви ж бо є душею бентежною та вразливою. Налаштуйтесь як в тому анекдоті: "Сьома, тєпєрь пускай ОН нє спіт!"







власне, це певний заклик - може хтось би взявся за цю роботу? Ну добре, я не підхожу зі своїм рівнем (не)професіоналізму, але ж трохи прикро підводити дівчинку. Гроші якісь наче мають бути, але трохи незрозуміла система оформлення договору. Ступка (її керівник) у лікарні, тому тіпа нема в кого спитати. Якщо хто зацікавився, пишіть, я скину її координати заодно з ісходниками проекту.

Link | Leave a comment {1} | Share

(no subject)

Feb. 3rd, 2011 | 11:57 pm

Результат моєї останньої співпраці з Богомазовим. Музика до п"єси Андрія Міллєра "Возвращеніє Дон Жуана" (театр на Лівому Березі - як мені здалося, нині одна з фортець "русскаго міра", зайвим я себе відчув там чи не відразу). Як завжди, зависоко загнув собі планку, бажаючи використати максимум потужностей обладнання театру (там фантастична звукова система, понад 20 незалежних каналів), але потім потягся у чергові гастролі в Баварії з Компаніченком, низка паскудних хвороб, вибився з графіку, затягнув строки і велетів к чорту з ганьбою і вкотре зіпсованою репутацією. До мого худосочного портфоліо додалося ще одне мертве дитятко, до суходрочного планетарію - ще одна згасла зірка і ще один гонорар який я не заробив. Підстав жити далі стає все менше і менше, попереду лише нудьга та злидні.
Звучить трохи хаотично, бо це 8 каналів, зведені в стерео. За жанром це мала бути еротична пастораль з двома піснями наі ренесансові тексти - класична мишоловка в середині вистави.
https://dl.dropbox.com/u/15657039/pastoral.mp3

Link | Leave a comment {14} | Share

Castle&Cloister

Dec. 9th, 2010 | 01:43 am

На прохання зарубіжної спільноти викладаю запис сьогоднішнього концерту. Можно було, звичайно, і краще зіграти, але результат обнадьоживаєт. Тож поки ще потерпимо одне одного - тримаємося докупи. Є і відеоматеріал, але я завтра їду на гастроль, тому ця справа лишається на ласку Любоньки.







Link | Leave a comment {3} | Share

(no subject)

Dec. 6th, 2010 | 04:39 am




Ансамбль давньої музики

NOVA радість

з програмою

"Замок та Монастир"

в Музеї книги та друкарства

(на теріторії Києво-Печерської Лаври)

Середа, 8 грудня о 17.00
 
Аннотація до концертуCollapse )

Link | Leave a comment {3} | Share

Сесія у дядька Жори

Nov. 25th, 2010 | 12:38 am

Пішов до Дядька виточити новий мундштук. Заодне й трохи пограли... (третім був Мишко Качалов на фідлі)
З цього все почалось. Тандернакен Брюмеля, я на альт-поморті, дядько на цинку. Так нам це сподобалось, що навіть відправили Олегові Тімофєєву в Америку
http://dl.dropbox.com/u/15657039/desir2.MP3/brumel.mp3
Луїсет Компер, не пам"ятаю що. Я на цинку, Дядько на шалюмо, потім теж на цинку
http://dl.dropbox.com/u/15657039/desir2.MP3/compere.MP3
http://dl.dropbox.com/u/15657039/desir2.MP3/au%20travail%20suis.MP3
http://dl.dropbox.com/u/15657039/desir2.MP3/compere2.MP3
Той самий Компер, Le grand desir ("Палка жага" - в нашому з Тарасиком Шумейко перекладі)
http://dl.dropbox.com/u/15657039/desir2.MP3/desir2.MP3
І історичний момент - три сурми! (Точніше, сурма та два поморти)
http://dl.dropbox.com/u/15657039/desir2.MP3/desir_surmy.MP3

Link | Leave a comment {2} | Share

Koncert "Sarmatiki" w Fullbright Ukraina

Nov. 9th, 2010 | 05:34 pm


Lviv lute tabulature (Lviv University, 1400/I)
Sergij Okhrimchuk (v-no)
Angela Zayceva (v-no)
Mikhail Kachalov (fiddle)
Lubov Plavska (daf, tombak)
Danylo Pertsov (pandora, lizard)
На фото - ансамбль з директором української філії "Фулбрайту" Мироном Стахівим







Link | Leave a comment {1} | Share

Сесія в а4 краківської студії електроакустичної музики

Jun. 25th, 2010 | 01:31 am

Сьогодні з Сашком Дунаєвським почали готуватися до концерту - минулого разу в душевному пориві було замислили щось таке. Для цього почали з шкребіння по сусікам - витягли здоровий біт-осцилятор 50-х років з музейної полки, прикрутили до нього старий ділей Марека, на якому він підігрівав музику добрячий кавалок свого творчого життя і віддалися електрохвилям - чистим та незамараним комп"ютерною хімією. На нинішній час це антикваріат, на якому начебто нема чого робити - але ж скільки музики можна, виявляється, награти! (Попри свою замилованість музичною старовиною, все ж таки вважаю, що нема чого ховати голову в пісок і треба якнайповніше відкриватися світу музики. А музикою може бути будь що що звучить, як і грати її можна на будь-чому - головне, що ти при цьому відчуваєш.)
Ну ось так ми і просидили півдня за двома старенькими залізками, один проти одного, не домовляючись, лише дивлячись інколи одне одному в очі. Але в результаті - відчуття повного щастя. Нажаль, не награлася кінцівка, де були найсмішніші та найцікавіші фішки. Наступною ланкою мусить бути семплер - на вибір Roland S303, S505 Kurzweil RMX250. Звичайно, останній варіант найспокусливіший, але йдеться не про штатні банки, а про можливість працювати з потоком. Може, хтось би порадив що?
До Роландів проблемою є відсутність системної дискети - з форумів я дізнався, що вона мусить бути фірмовою, роландівською. Ось вона, різниця часів - старий незграбний генератор працює на раз, тільки встроми в нього залізний цвяшок, а тут - замок з секретом, який розсипається в порох, лишаючи його замуруваним в гробницю власного стандарту. А що ж буде з цими сімлоками, з сучасним софтом - кому він буде потрібним вже через пару років?



Link | Leave a comment {1} | Share

Роговий концерт Крістофа Шлєґеля

Jun. 21st, 2010 | 12:00 am

Трохи з запізненням, але подаю звіт про Роговий Концерт Кристофа Шлєґера, що відбувся в минулу суботу, 12 червня, на Краківській ринковій площі зусиллями артистичного товариства Muzyka Centrum (http://www.muzykacentrum.krakow.pl/, http://www.audio.art.pl/) та за підтримкою краківської філії Ґете-інституту (http://www.goethe.de/ins/pl/lp/ver/pl6115938v.htm).
Muzyka Centrum є незалежною групою музикантів, що презентують найактуальніші явища, концепти та віяння аудіовізуальної культури та поширюють цю культуру у польське, зокрема краківське мистецьке середовище. Головним ініціатором та активістом її є Марек Холонєвський, відомий композитор, перформер та організатор різноманітних мистецьких акцій. Щоби уявити собі масштаб цієї особи, треба подумки скласти докупи Проскурню, Зажитька, Зморовича, Аллу Загайкевич та Івана Небесного, а отриману суміш розпакувати та запалити. Те, що у них получилось, є ідеалом для будь-якого мистецького об"єднання, особливо з числа тих, що стихійно народжуються в Україні. Якби хоча б половина тих соціально-мистецьких проектів, до яких я долучався на протязі свого життя, мала хоча б десяту долю тої наснаги, організаційної харизми, тої волі до реального втілення, яку має Марек (плюс, звичайно, хоча б трошки більш сприятливі умови соціально-політичні), у нас в країні була би зовсім інша культурна ситуація. Нажаль, звичка руського народу триматися подалі від офіційних інституцій, прищеплена йому татаро-монгольською цивілізацією, унеможливлює контакт між маренням та реальністю, без якого мистецтво не може існувати. Власне, тому і поважних мистецьких інституцій у нас обмаль, вони здебільшого гребуть під себе, і реальної підтримки від них можуть дочекатися лише помазані сильною рукою обранці (взагалі, це природна річ - кожний фестиваль має свою орденську "мафію", в яку важко пробитися людині з вулиці, цім грішила і культова "Варшавська осінь", цім грішать і інші фестивалі. Але коли фестивалей багато, ця проблема зходить нанівець; до того ж лишається варіант започаткувати власний фестиваль). Щасливим вийнятком є представництва культурних інституцій іншіх країн, які не є залученими в місцеву міжусобицю і тому підтримують справді цікаві та варті уваги проекти. Ця парадоксальна ситуація, коли представники інших країн стають більшіми патріотами, ніж місцеві, є досить типовою для нашіх часів. Справді, усвідомлення того, що, наприклад, свято Лайконика робиться для туристів, має бути образливим для краків"янина, якого це свято єднає з культурним організмом його міста, його минулим; одначе в якомусь плані це правда, бо якщо б не було цієї мотивації, навряд чи була б підтримка муніципальної влади, а без цієї підтримки невідомо, чи існувало би це свято до сих пір хоча б на Звіринцю - адже воля народу до культурного самозбереження теж не є безкінечним джерелом живлення і залежить від обставин. (Особисто я вважаю, що існувало би, більш того, фактор "традиційності" та "автентичності" свята не залежить від того, підтримує його влада чи ні, бо в ідеалі влада є тим самим народом. Визначаючи традицію як те що робиться для себе на противагу сувенірній продукції що робиться для туристів, ми самі нав"язуємо культурі хворобливу та задушливу "московську", "кухонну" суперечливість, коли "влада", "народ" та "заморскіє ґості" мисляться як ізольовані одне від одного світи.)
У Кракові, власне, це мене чи не більш за все й вражало відпочатку - як щиро і по-приятельськи Марек спілкується з інституціональними можновладцями, незалежно від того на який мові відбувається цей контакт - на польській чи на англійській, як вони самі охоче погоджуються на участь в його неймовірних мистецьких авантюрах. Ця атмосфера дружньої довірливості захопила мене від того моменту, коли я тільки опинився в компанії ціх "заколотників" - Шлєґеля з дружиною, який тоді ще тримався холодно й особно, та директора Ґете-інституту зі своєю жінкою - за столиком в кнайпі "Шара" поблизу Маріацького собору (шеф забрав мене з виступу на ансамблевому іспиті, де я крутив ручки ділея, виконуючи твір якогось Орловського - до речі, прекрасна практика - виконувати твори студентів-композиторів у рамах навчальної програми на виконавських факультетах: це ще один з шляхів, якими циркулює краківське мистецьке життя, творячи органіку культури.)
Зранку я мав досвід соціальної підтримки з іншого боку, можна сказати, протилежного - я взяв в шефа десяток афіш, щоби поклеїти в районі студенських гуртожитків - попри те, що 1500 афіш були віддані в аґентство для розклейки в офіційних місцях, було б незайвим заохотити більш демократичну публіку, засвітивши їх на парканах на тлі ульоток всіляких місцевих панкових груп. Єдине за що я переживав - у мене не було скотча, тільки кнопки, дуже милі, кольорові, але ж зняти таку афішу було раз плюнути, до того ж вони геть не тримали. Яким же було моє здивування, коли я наранок побачив свої афіші цілими та недоторканими, натомість вся інша рекламно-промоційна продукція, на яку вони були причеплені, була роздерта на шматки!
Марек опинився у пікантній ситуації - з усіх 8 студентів, які обіцяли йому допомогу, не прийшов ніхто, включно з моїм колегою Сашком Гладуном, який мав напружене діджейське паті до ранку, ставлячи на вуха місцеву молодіж. Він героїчно дістався трохи пізніше, з червоними очима та повітряними кульками у руці, але цілком адекватний - і дуже вчасно, бо всю цю німецьку інсталяцію треба було цілий день комусь сторожити. Варто сказати, що це було непросто: проба звуку, яка відбулася після того як ці чудернацькі духові інструменти були зібрані, налякала всіх офіційних та неофіційних представників влади. До мене підходив хазяїн "Шари" з своїм тіхачем, обидва вдягнуті по-пацанскі в чорне, з грізними пиками і серйозними намірами. Хазяїн скаржився на те, що під час проби звуку з його кнайпи повтікала половина клієнтів і що він не допустить подібної ситуації на вечір. Я переконав його, що клієнтів в нього буде море, бо все місто заклеєне афішами, а його кнайпа є найвигіднішим місцем для слухання цього поважного академічного твору. До мене підходили поліціянти, шукаючи організатора - я відморажувався, вдаючи себе дурнуватим хлопцем з України який не знає ні польської ні англійської. Англійської вони й самі не знали, тому намагаючись поговорити з Шлєґелєм та з представниками Ґете-інституту, регулярно ловили облизня. Марек, якщо випадково опинявся в цей момент поблизу, затуляв обличчя повітряною кулькою, яку бо зна навіщо притяг з собою Сашко, а я робив вигляд, що з ним незнайомий. Йшлося про те, що існує заборона на перевищення ліміту в 65 децибел на Старувці (у нас був максимум 120), щоби не тріскалися старі будівлі, і на порушників цього закону чекає штраф 2000 злотих. Ввечері, коли Шлєґєль заліз на свій капітанський місток, вони вже готові були брати його штурмом, і тому довелося виступити у ролі посередника. Я розповів їм, що тихше цю штуковину зробити неможливо (це було неправдою), бо повітря на неї подається з будівельного компресора (це було правдою) - хіба що позатикати ці роги шкарпетками. Поліціянти посміялись, але пообіцяли прийти під час концерту із спеціальним приладом, щоби заміряти голосність (Шлєґель пильнував цей момент - як тільки вони пішли зі своєю залізкою, аґреґати заграли на повну міць).
Нажаль, з того що по концерті за кухликом пива мені Шлєґель розповів про устрій цих страшних ієрихонських труб, я зрозумів не дуже багато. З його слів виходило, що за принципом звуковидобування його рогова фісгармонь не має аналогів серед акустичних музичних інструментів, що збудником звуку є сталева пластина, прикладена до кільця, яка під тиском деформується і стравлює повітря, що відштовхує її назад, вдаряючи об кільце. Повітря подається будівельним компресором і керується MIDI-протоколом - справді, цю акцію можна було б назвати апофеозом MIDI, влада якого сягає шалених тисків та потужних технічних аґреґатів на кшталт будівельного компресора. (До речі, в ході імпрези відірвало патрубок на розподільній башті, Мареку довелося лазити на неї та справляти - нажаль, не маю цієї історичної світлини).
Ідея імпрези міститься не стільки у власне музичному матеріалі, скільки в тому специфічному відчутті простору, який цей матеріал викресує з середовища. Власне, тому виконання твору у Кьолні відрізняється від виконання його у Гамбурзі - він інакше звучить. Тому, гадаю, яким би не було відношення снобів до власне музичного матеріалу хорнконцерту Шлєґеля, запис, який я пропоную, є унікальною пам"яткою навіть на тлі загальнолюдської культури, бо він дає можливість ПОЧУТИ найбільшу у світі ринкову площу - Краківський Ґловний Ринек, цей космодром слов"янського духу, з якого вистартувала одна з найчарівнішіх цівілізацій світу - посполите королівство золотої сарматської волі. Про те, що це була цілковито магічна акція, свідчить роздовбайсько-цілеспрямований характер її підготовки, мобілізація найрізноманітніших верств суспільства, оргіастичні виправи під час концерту (http://www.youtube.com/watch?v=G0Cd64ml4gk&feature=related) і, врешті, потужне атмосферне зворушення, яке докладно по концерту викликало чарівну, казкову та благодатну грозу.
Відеозапис фінальної частини:
http://www.ustream.tv/recorded/7616496
Аудіо:







Link | Leave a comment | Share

Похід Лайконика

Jun. 12th, 2010 | 12:20 am


Пару днів тому в Кракові відбулася феєрична імпреза - похід Лайконика. Це одне з небагатьох місцевих народних дійств, що збереглися в усій своїй автентичній красі. Видовище неймовірне, щось із дитячих казок, але всі учасники якось напрочуд справжні, хоча й одягнуті бо зна в шо, в щось різнокольорове ренесансово-сарматське, з дивовижними шапками-тюрбанами. Сам Лайконик (колись він називався Ляскон, нову назву ввів Станіслав Виспянський) - це такий дядько з величезною чорною бородою та з булавою, вдітий в таку собі юбочку у вигляді коника. Зі своїм кумедним військом він обходить всі гендлі та склепи, збирає з них данину, а за те торкається ґаздів булавою - на щастя. Нажаль, не було чим фотати, але було чим награти звук - нещодавно придбаним зумом Н2. Ось що получилось.








Ось тут можна почитати про Лайконика і про те звідки він узявся:
http://pl.wikipedia.org/wiki/Lajkonik
http://www.annaszalapak.com/main.php?id=67&lang=en
А ось фотки з цьогорічного дійства:
http://wiadomosci.wp.pl/gid,11234398,title,Zobacz-jak-lajkonik-harcuje-po-ulicach-Krakowa,galeria.html?ticaid=1a548
http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Lajkonik_u_norbertanek,_2009.jpg

Link | Leave a comment {2} | Share